Лист Нінон Гессе 1 лютого 1913
Перший лист, який був перекладений був поцінований. Це наштовхнуло мене на думку, що варто і надалі ділитися такими речами. Переклад з німецької мови: Крістіна Кельті (Europa erlesen Czernowitz, Wieser Verlag). Посилання на переклад першого листа
1 лютого 1913
Я писала Вам останнього разу у серпні, Ви відповіли мені декількома любими строфами, я щиро вдячна Вам за це. Я би хотіла просити у Вас дозволу інколи мати змогу писати Вам не зловживаючи цим.
Та сьогодні – після минувших майже шести місяців – ймовірно більше не має того зловживання – і я зітхнула, бажаючи хоч у думках поговорити з Вами. —
І коли я в сотий раз кажу: те, що я роблю це безглуздо і смішно, я і надалі це роблю! Я й далі пишу! Звісно не тому, що я «нерозуміюча», або щось на зразок цього. Напроти. Коли я споглядаю своє життя, я бачу, я направду дуже щаслива!
Батьки – і тепер батьки як завжди незрівнянні! Тато – серйозний, спокійний, дуже розумний і найкраща людина, яка є. Мама ніжна, смішна, дотепна – Ах, якби мені стати такою іскристо-розсудливою! Крім того дві молодші сестрички.Чотирнадцятирічна, котру «виховую», та інколи маю багато печалі - в іншому випадку я залишу дорогу мадемуазель. І друзів я також маю багато, один з котрих набагато старший за мене і вже одружений, він мені наймиліший і багато інших. Я мушу Ваші дорогі слова, що пишете мені, знову пропускати крізь себе, знову перечитувати. Це видається мені таким чудернацьким, навіть важко збагнути, що я дійсно Вам пишу, що Ви мені повідаєте.
Ми господарюємо великим будинком, маємо малий оборот, наше життя тече розмірено та плавно, театр, інколи концерт, рідко доповідь чи лекція, яка порушує одноманітність.
Прогулянки, танці, акції благодійності – це все жахливо для мене, і я одразу ж відмовляюсь! Я ніяк собі в цьому не можу допомогти, але молоді люди такі нудні і виглядають зовсім незграбними через свої манери та розмови! Я відмовляюся від них, наскільки це видається можливим.
Життя, яке в мене зараз є, видається мені правильним: дуже багато роботи (я в восьмому класі гімназії, а ще до цього всього французька, англійська, дуже багато історії мистецтва і читаю також дуже багато), а влітку на відпочинок, теніс або довгі прогулянки. Вечорами переважно вдома.
Однак, поруч із задоволеністю мого теперішнього життя до мене раптово приходить жахаючий страх, що попри все, що я називаю життям, можливо я втрачаю можливість справжнього життя.
І коли в черговий раз мама застерігає мене, що я вкладаю у книжки найкращі роки мого життя і навіть інколи шкодує, що я не насолоджуюсь в повній мірі молодістю, а потім часом себе здивовано запитую, а може мама права! А потім я приймаю маленьку мандрівку у суспільне життя, царства флірту, лише для власного заспокоєння, що я не стала самітницею, і щоб випробувати чи насправді суспільний успіх робить життя розкішнішим та щасливішим. Та після такої мандрівки я повертаюся назад до своїх книг з подвійною радістю.
І все ж таки тепер я веду життя, яке я би я бажала бачити трохи іншим, я знаю, що в цьому ніякого вдоволення. Я ніколи, ще ніколи не лягала вечором, щоб не бути задоволеною своїми досягненнями. Наступного дня я бажала зробити ще краще, встала раніше, пізно лягла спати, працювала ще інтенсивніше – завжди дарма! Я часто обдумую, що би я ще могла собі дозволити! І коли я так далеко, що я пізнаю, «що я нічого не знаю не дивлячись на мою жагу до навчання», тоді я читаю Платона. Маю таке відчуття, наче знаходжу там відповіді на всі запитання. Хоча я точно знаю, що відповіді на всі ці питання можлива знайти тільки всередині себе – і як би там не було – те, чим для мене є Платон я не можу висловити!Лише трохи заважає мені мова ввібрати всю досконалість і оволодівати насолодою його робіт (м’яко кажучи!) так само швидко, як і читати їх. І все ще мрію про те, щоби оволодіти грецькою мовою настільки добре, щоб мати змогу в повній мірі насолодитися Платоном. Коли я читаю твори Платона, то я відчуваю себе морально-стійкою, все видається мені у гарному світлі та зрозумілим – в той самий час я є повною протилежністю цього, це те, що є моїм ідеалом: Я би так хотіла крокувати твердо та непохитно до великої цілі, хотіла би бути в гармонії з собою та мистецькою – і все ж таки я є сильною від радощів та гніву, хвилеподібна у своїх думках та ще маю сумнів щодо обраного мною шляху, чи правильний він. Таке бажання водночас може бути і поясненням того, чому я пишу Вам. Так як в Ваших книгах – особливо в останній – там дзвенить і співає радісний світ, я віднаходжу у цьому читанні нову мужність та віру. Тепер я мушу відписати наче востаннє, я би ні в якому разі не бажала змушувати Вас до відповіді. Але я не дотримуюся цього, це не було би правдивим – принаймні попередній – так як лише декілька Ваших слів змогли би зробити мене невимовно щасливою – їхня присутність є для мене підтвердженням, що Ви отримуєте мої листи та читаєте їх!
Нінон Ауслендер
1 лютого 1913
Я писала Вам останнього разу у серпні, Ви відповіли мені декількома любими строфами, я щиро вдячна Вам за це. Я би хотіла просити у Вас дозволу інколи мати змогу писати Вам не зловживаючи цим.
Та сьогодні – після минувших майже шести місяців – ймовірно більше не має того зловживання – і я зітхнула, бажаючи хоч у думках поговорити з Вами. —
І коли я в сотий раз кажу: те, що я роблю це безглуздо і смішно, я і надалі це роблю! Я й далі пишу! Звісно не тому, що я «нерозуміюча», або щось на зразок цього. Напроти. Коли я споглядаю своє життя, я бачу, я направду дуже щаслива!
Батьки – і тепер батьки як завжди незрівнянні! Тато – серйозний, спокійний, дуже розумний і найкраща людина, яка є. Мама ніжна, смішна, дотепна – Ах, якби мені стати такою іскристо-розсудливою! Крім того дві молодші сестрички.Чотирнадцятирічна, котру «виховую», та інколи маю багато печалі - в іншому випадку я залишу дорогу мадемуазель. І друзів я також маю багато, один з котрих набагато старший за мене і вже одружений, він мені наймиліший і багато інших. Я мушу Ваші дорогі слова, що пишете мені, знову пропускати крізь себе, знову перечитувати. Це видається мені таким чудернацьким, навіть важко збагнути, що я дійсно Вам пишу, що Ви мені повідаєте.
Ми господарюємо великим будинком, маємо малий оборот, наше життя тече розмірено та плавно, театр, інколи концерт, рідко доповідь чи лекція, яка порушує одноманітність.
Прогулянки, танці, акції благодійності – це все жахливо для мене, і я одразу ж відмовляюсь! Я ніяк собі в цьому не можу допомогти, але молоді люди такі нудні і виглядають зовсім незграбними через свої манери та розмови! Я відмовляюся від них, наскільки це видається можливим.
Життя, яке в мене зараз є, видається мені правильним: дуже багато роботи (я в восьмому класі гімназії, а ще до цього всього французька, англійська, дуже багато історії мистецтва і читаю також дуже багато), а влітку на відпочинок, теніс або довгі прогулянки. Вечорами переважно вдома.
Однак, поруч із задоволеністю мого теперішнього життя до мене раптово приходить жахаючий страх, що попри все, що я називаю життям, можливо я втрачаю можливість справжнього життя.
І коли в черговий раз мама застерігає мене, що я вкладаю у книжки найкращі роки мого життя і навіть інколи шкодує, що я не насолоджуюсь в повній мірі молодістю, а потім часом себе здивовано запитую, а може мама права! А потім я приймаю маленьку мандрівку у суспільне життя, царства флірту, лише для власного заспокоєння, що я не стала самітницею, і щоб випробувати чи насправді суспільний успіх робить життя розкішнішим та щасливішим. Та після такої мандрівки я повертаюся назад до своїх книг з подвійною радістю.
І все ж таки тепер я веду життя, яке я би я бажала бачити трохи іншим, я знаю, що в цьому ніякого вдоволення. Я ніколи, ще ніколи не лягала вечором, щоб не бути задоволеною своїми досягненнями. Наступного дня я бажала зробити ще краще, встала раніше, пізно лягла спати, працювала ще інтенсивніше – завжди дарма! Я часто обдумую, що би я ще могла собі дозволити! І коли я так далеко, що я пізнаю, «що я нічого не знаю не дивлячись на мою жагу до навчання», тоді я читаю Платона. Маю таке відчуття, наче знаходжу там відповіді на всі запитання. Хоча я точно знаю, що відповіді на всі ці питання можлива знайти тільки всередині себе – і як би там не було – те, чим для мене є Платон я не можу висловити!Лише трохи заважає мені мова ввібрати всю досконалість і оволодівати насолодою його робіт (м’яко кажучи!) так само швидко, як і читати їх. І все ще мрію про те, щоби оволодіти грецькою мовою настільки добре, щоб мати змогу в повній мірі насолодитися Платоном. Коли я читаю твори Платона, то я відчуваю себе морально-стійкою, все видається мені у гарному світлі та зрозумілим – в той самий час я є повною протилежністю цього, це те, що є моїм ідеалом: Я би так хотіла крокувати твердо та непохитно до великої цілі, хотіла би бути в гармонії з собою та мистецькою – і все ж таки я є сильною від радощів та гніву, хвилеподібна у своїх думках та ще маю сумнів щодо обраного мною шляху, чи правильний він. Таке бажання водночас може бути і поясненням того, чому я пишу Вам. Так як в Ваших книгах – особливо в останній – там дзвенить і співає радісний світ, я віднаходжу у цьому читанні нову мужність та віру. Тепер я мушу відписати наче востаннє, я би ні в якому разі не бажала змушувати Вас до відповіді. Але я не дотримуюся цього, це не було би правдивим – принаймні попередній – так як лише декілька Ваших слів змогли би зробити мене невимовно щасливою – їхня присутність є для мене підтвердженням, що Ви отримуєте мої листи та читаєте їх!
Нінон Ауслендер
0 коментарів