Крістіна Кельті

Саме так, не дарма у кіно образ чашечки кави асоціюють з натхненням.

Дійсно, можна забути, шукаючи свого місця під сонцем, що на тебе вже чекають, а чекання так втомлює. Наштовхує на думку, а навіщо шукати неіснування коло байдужих до нас, ми ж така потрібна батарея для тих, хто поруч. Ставало би завжди мудрості помічати те, що поруч. Таке омріяне і далеке видається завжди привабливим. Дуже соціально, постійно у спілкуванні, а от у якому?.. Це психологізована проза.

Отже, якщо створиш свій окремий літературний блоґ, то дискусія не втихатиме! Оптимістично вірю, що і після створення книжки вона не втихатиме! Якщо дискусія існує, то істина є хоча б в тому, що їй є навколо чого точитися:)

Буде що порівняти, 5 років тому і місто… століттями тому:)Рада буду бачити!

Варто було би їх виокремити, тоді, можливо, в майбутніх анонсах будуть тільки стверджувальні, змістовно-інформаційні та «асуперечливі» речі.

Не можу не відмітити вдалість такого театрального перформенсу як «Пісок із урн», я вважаю успіхом відданість і професійність, прихований сенс деталей, абстрактних в тому числі, розкриває творчість як явище під іншим кутом. Хотілося б і надалі бачити такі вдалі перформенси.Бойченко як завжди:)